КОЛИСАНКА ДЛЯ СИНА

Колисала мати сина, виспівуючи колисаночку:

Люлі, люлі налетіли голубочки,

Почали дитину колихати,

Добрих снів їй бажати.

Люлі, люлі прилетіли лебедики ,

Принесли щастя дитяті,

А також.радість цій хаті,

Люлі, люлі, люлі. ..

Колихала мати сина, виколихувала, ростила синочка, виховувала, плекала, любила ...

Виріс син, одружився... Живуть, радіють сонцю, небу і землі святій. Аж тут чорними хмарищами страшними біда прийшла. Почорніло все довкола. Грім гримнув, блискавка блиснула. Сталося горе. Заплакала деребчинська землиця гіркими сльозами, бо син убив матір.

Можливо, АНТОН МАРЦЕНЮК не зробив би того злочину, якби не страшне лихоліття голоду. Їстоньки їм з дружиною та синочком так хотілося.Особливо м' яса. Мама ж була із м'яса. Довго вагався син. Рішився таки.. Допоміг " рогатий", бо ж справа страшна.

М'ясо на шматки розчленував, посолив його добре, зверху ганчіркою, змоченою в оцеті , пристелив, кропивою прикидав, щоб, боронь Боже, де муха не всілася, та й не напаскудила. Склав те все у діжку в погребі, а голову материну в гноярці закопав.

- Антоне, де твоя мати? Щось давно її ніде не видно.

-У Травну пішла до сестри Юзі.

Пішла та й пішла. Дізналися про те, та й добре. А чи правда чи брехня - нікому не було діла.

А правда страшна таки вилізла. Якби Антонова жінка того не вчинила, то й горя не знали б довіку. Захотілося їй на полі в обідню пору холодцем із свекрухи ласувати. Сиди вдома та жери. Так вона, сучара, не послухала чоловіка. Набрала в жбанок їстива і цямкала тим. Люди ж не такі дурні, як вона. Запримітили неладне. Відслідкували чим вона ласує, повідомили куди треба.

Міліціянти наказали Антону відкопати голову матері з гною, обмити від нечистот, покласти на тарілку. А далі повели по селу. Караючись і мучачись обносив матеровбивця цю свою непомірну ношу в кожну хату, промовляючи одне й те саме:

- Люди, я вбив свою матір.

Антона із дружиною.забрали стражі порядку із села. Більше про них ніхто нічого не чув. Їхній син виховувався у дитячій колонії " Патріот", яку було організовано в ДЕРЕБЧИНІ для дітей, батьки яких були репресовані радянською владою.

За релігійним твердженням душі померлих зустрічаються на небесах. Чи й на тому світі виспівує

душечка матері Антона МАРЦЕНЮКА колисаночку для сина? Чи простила її душа злочин його? Простила, не могла не простити, бо вона ж МАТИ. Материнська душа безвимірна і всепрощаюча. Але пам'ять людська такого звірства простити не має права!

ЮНІЦЬКА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА, бібліотекар Деребчинського ліцею.